Автор 
Протягом останніх років Тегеран став уважним спостерігачем за бойовими діями в Україні. Як зазначає видання The Financial Times, іранське керівництво детально вивчає здатність українських сил протистояти значно потужнішому агресору. Особливий акцент іранці роблять на застосуванні безпілотних технологій, модернізації кібернетичних систем та стратегічному плануванні майбутніх операцій. Іран намагається витягти уроки з російських помилок та української адаптивності.
Журналісти FT дослідили понад три сотні публікацій іранських військових теоретиків та практиків, що з’явилися за останні п’ять років. Ці матеріали, надруковані у вузькоспеціалізованих оборонних виданнях, відкривають завісу над пріоритетами іранських силовиків. Вони демонструють, як змінюється тактичне мислення закритого режиму під впливом сучасних технологій.
Ще два роки тому Хоссейн Дадванд, який очолює іранське військове училище, опублікував ґрунтовну статтю за підсумками подій в Україні. Він прямо закликав офіційний Тегеран зосередитися на дрібних мобільних підрозділах та масовому використанні дронів. Дадванд також наголошував на необхідності інтеграції штучного інтелекту в системи озброєння та кардинального оновлення методів навчання особового складу.
Це дослідження стало фундаментом для реальних змін. Згодом у рідкісному інтерв’ю керівник училища підтвердив, що іранська армія вже переписала навчальні підручники, врахувавши український фронтовий досвід. Навчальні програми тепер базуються на реаліях сучасної високотехнологічної війни, де швидкість прийняття рішень є критичною.
Аналізовані тексти походять із журналів, що належать Корпусу вартових ісламської революції та регулярній армії. Їхні автори – це верхівка військової еліти та амбітні офіцери, що працюють над вирішенням стратегічних проблем. Саме через ці публікації можна зрозуміти, якими методами Іран збирається діяти у ймовірних майбутніх зіткненнях.
У 2023 році група впливових командирів висловила тривогу через появу «нових загроз», до яких вони віднесли й війну в Україні. Вони вимагали від держави негайних дій у таких сферах:
- Терміновий набір фахівців з високих технологій.
- Глибока реформа системи військових тренувань.
- Закупівля інноваційного озброєння, зокрема лазерних систем та космічних платформ.
- Розвиток багатофункціональних безпілотних комплексів.
Свій внесок у дискусію зробив і колишній очільник ВПС Азіз Насірзаде, який згодом став міністром оборони та загинув під час атаки 28 лютого. Він активно лобіював купівлю російських винищувачів Су-35, аби замінити застарілу авіацію. Проте його бачення не обмежувалося лише літаками; він бачив майбутнє у поєднанні традиційної авіації та новітніх систем.
Насірзаде наполягав на масовому озброєнні армії дронами-камікадзе та впровадженні штучного інтелекту для вибору пріоритетних цілей. Поряд із цим він нагадував про приземлені речі – необхідність термінового ремонту занедбаних злітних смуг та ангарів на авіабазах країни.
Цікаво, що цей же посадовець був співавтором праці, де стверджувалося, що повітряні сили США втрачають міць. На думку іранських аналітиків, американська модернізація провалюється, а техніка надто швидко старіє.
Афшон Остовар, експерт з іранської оборони, підкреслює, що ці журнали є унікальним вікном у реальність Ірану. За його словами, редакційна політика таких видань чітко відображає справжні пріоритети країни, коли мова йде про військові процедури та операції.
Вони найцікавіші, коли говорять про власні практики, операції та процедури.
Значна частина сучасних іранських досліджень присвячена тактиці зв’язку та роботі систем протиповітряної оборони. Особлива увага приділяється кібервійні. Іранські стратеги прагнуть використовувати алгоритми штучного інтелекту не лише для атак, а й для полегшення процесу прийняття складних рішень у бою.
Аби приховати чутливі дані, іранські офіцери часто пишуть під вигаданими іменами. Фарзін Надімі з Вашингтонського інституту зауважує, що технічні праці іранців значно глибші за їхні політичні чи стратегічні роздуми. Це свідчить про високий рівень інженерної підготовки в оборонному секторі.
США намагаються витягти максимум інформації з цих відкритих джерел, попри намагання Тегерана обмежити витоки. Іранське командування вже видало суворі інструкції для інженерів щодо нерозголошення деталей секретних проєктів у наукових статтях.
Проте навіть прості за змістом тексти допомагають зрозуміти психологію іранського офіцерства. Вони часто бачать Захід слабким, а Близький Схід – територією для своєї експансії. Окрім США, значною загрозою в цих матеріалах називають Азербайджан, що пов’язують із його співпрацею з Ізраїлем.
Майкл Коннелл, колишній американський розвідник, відзначає цінність опитувань серед рядового складу, які іноді просочуються в пресу. Такі дані допомагають зрозуміти не лише плани штабів, а й реальний стан справ у казармах та госпіталях.
Наприклад, в одній статті піднімалася тема боротьби з «девіантними сектами» серед солдатів. Інша викривала критичний стан військової медицини: госпіталі настільки залежні від приватних грошей та цивільних пацієнтів, що не здатні виконувати свої прямі завдання під час кризових ситуацій.
Сучасні іранські публікації також зачіпають гострі соціальні проблеми: ріст суїцидальних настроїв у армії та системну дискримінацію. Студенти академій часто стикаються з упередженим ставленням через бідність або етнічну приналежність, що підриває єдність збройних сил.
Як резюмує Коннелл, саме ці деталі дозволяють побачити справжнє обличчя іранської армії, яке зазвичай приховане за пафосною пропагандою.
Коментарі