Автор 
18 січня Новомиргородська громада занурилася у жалобу. У селі Оситна попрощалися із солдатом Володимиром Ващенком, чий шлях додому тривав довгих півтора року. Весь цей час воїна вважали зниклим безвісти, і лише тепер рідні змогли віддати йому останню шану.
Життєпис Володимира був тісно пов’язаний із рідним краєм. Народився він 13 квітня 1970 року саме в Оситній. Тут він зростав, звідси ходив до школи, а професію водія здобув у Малій Висці. Після строкової служби в Білорусі чоловік повернувся додому, де багато років працював шофером у місцевому господарстві. Коли почалася велика війна, він знову сів за кермо, але вже військового автомобіля.
Бойовий шлях Володимира Ващенка був позначений участю в обороні стратегічно важливих напрямків:
- захист Краматорська, за що воїн отримав статус учасника бойових дій;
- виконання завдань у найгарячіших точках Донеччини;
- останній бій у місті Часів Яр 18 травня 2024 року.
Серце захисника зупинилося у віці 54 років. Від дня фатального бою інформація про його долю була відсутня. У загиблого героя залишилася велика родина: матір, дружина, син із невісткою та маленьким онуком, а також дві сестри.
Церемонія прощання розпочалася у Новомиргороді, де траурний кортеж зустріли біля меморіалу загиблим воїнам, добровольцям та волонтерам. Після загальноміської панахиди процесія вирушила до рідного села бійця. Розпорядженням місцевої влади цей день офіційно оголошено Днем жалоби в усій громаді. Володимир Ващенко повернувся в рідну землю, яку захищав до останнього подиху.
Герої не вмирають, поки про них живе пам’ять. Чи бажаєте ви дізнатися, як можна підтримати родину загиблого захисника або долучитися до місцевих волонтерських ініціатив?
Коментарі