Автор 
Лікар медицини невідкладних станів та інструктор навчально-тренувального центру екстреної медичної допомоги у Кропивницькому Костянтин Роєв розповів про свій перший рік інтернатури, який у 2023-му провів у деокупованому Херсоні. Робота під щоденними обстрілами, обмежені ресурси та необхідність миттєвої реакції стали для нього частиною повсякдення.
Рішення поїхати в Херсон
Костянтин пригадує, що його вибір батьки сприйняли з подивом, але підтримали. На той момент батько служив в армії й розумів важливість медичної допомоги в прифронтовому регіоні. Мати теж погодилась із його рішенням.
Після підриву Каховської ГЕС
16 червня 2023 року він прибув у Херсон, коли місто ще оговтувалось від наслідків підриву Каховської гідроелектростанції. В окремих районах вода стояла на рівні, зафіксованому у день трагедії. Коли вода почала спадати, рятувальники та медики знаходили тіла загиблих у будинках та на вулицях.
Перший виклик
Перший виїзд Роєва був до лікарні, в операційний блок якої влучив мінометний снаряд. Запланована операція не відбулась через відсутність пацієнта, однак на другому поверсі перебували медпрацівники. Хірург, який того дня вперше працював самостійно, загинув на місці. Медсестру з численними пораненнями лікар згодом супроводжував до Києва.
Страху в той момент уже не було – каже Костянтин, – адже він відчув його ще до початку роботи, коли вперше почув звук іранського дрона-«шахеда» під час ночі в місті.
Щоденна робота під вогнем
Інтернатура проходила в бригаді, яка виїжджала лише на виклики після «прильотів». Чіткий алгоритм роботи був простим: зупинити кровотечу, встановити катетер, ввести розчин або кровозамінник і швидко доставити пацієнта до лікарні. Водночас існувала постійна небезпека повторних обстрілів – російські війська навмисно били по місцю влучання вдруге, коли туди вже приїжджали рятувальники та медики.
Щоб зменшити ризики, медики часто відмовлялися від червоної форми та ховали сигнальні маячки на авто. За полювання на машини з червоним хрестом, за словами Роєва, російським військовим доплачували.
Поранення та втрата колеги
Під час одного з викликів в Антонівку він отримав контузію – міна впала за кілька метрів, коли лікар забігав у будівлю. Вибух розірвав барабанну перетинку, і тепер він гірше чує на праве вухо. Ще одним болючим епізодом стала загибель колеги-парамедика, по якій влучив дрон саме під час виходу з машини.
Моральні випробування
Перші місяці він думав про від’їзд, але залишався через відчуття відповідальності перед командою. Доводилось допомагати навіть російським полоненим, переконуючи себе, що це може врятувати життя українському бійцю під час обміну.
Виклики, які запам’ятались
Серед найважчих випадків – коли на місці поранення залишалась лише частина тіла. Були й моменти з ноткою тепла: одного разу після обстрілу біля кафе військові й медики одночасно надавали допомогу п’ятирічній дівчинці з легкими пораненнями від скла, намагаючись її розвеселити.
Повернення до Кропивницького
Остання зміна в Херсоні пройшла з напарником, з яким він виїжджав найчастіше. Той відверто сказав, що радий його від’їзду – вважаючи, що робота там не дає лікарських навичок, а лише навчає евакуації під вогнем. Повернувшись, Костянтин звернувся до психолога, щоб подолати відчуття провини та адаптуватися до тиші, яка після постійних вибухів здавалася неприродною.
Досвід, який залишився
Тепер лікар працює інструктором та передає набуті знання колегам. Найціннішим вважає набуту стресостійкість та вміння швидко діяти в екстрених умовах. У Кропивницькому він отримав змогу розвивати справжні лікарські навички та реалізувати себе у викладацькій роботі.
Коментарі